День вишиванки
Рано-вранці на світанку
одягну я вишиванку.
А на ній волошки сині —
очі рідної країни.
Поряд з ними різні злаки —
Це ж добробут у родині,
Тьохкав соловей в калині.
А в дубових ще листочках —
Міць і сила всім синочкам.
Бабця неньці вишивала,
Ненька дочкам передала.
Про онучок теж подбала,
Оберіг в сорочку вклала.
Нація моя славетна,
І велична, і безсмертна,
Хвилями життя колише,
Все історію, знай, пише:
Про єдину Україну,
Про свою малу дитину.
Щось таємне і сакральне,
І для всіх дуже повчальне,
Закодоване в сорочці,
Грає барвами на сонці.
В вишиванках квітнуть квіти,
То чому їх не носити?
І сорочка пломеніє,
Серце й душу завжди гріє.
Рід увесь свій прославляє,
Бо вона коріння має.
Із далекого Трипілля
Прославляла все довкілля.
Квітнуть гарні вишиванки,
Це ж сьогодні українки
Одягаються яскраво,
Будуть жити тільки в славі,
Щоб журби в житті не знати,
Ворога щоб подолати.
В скрині ви знайдіть сорочку,
Одягніть її синочку,
І не буде переводу
Українському народу.
Скрині хто уже не має —
Сам сорочку вишиває.
Чи на ринок завітайте…
Вишиванку одягайте!
Мужні, славні українці,
Вас бояться всі ординці!
Скіфські духи помагають,
І вони нас захищають.
В вишиванках — наша сила,
Україна ж нас ростила!
Наталія Лисюк
